Апеляційний суд м. Києва розглянув справу про стягнення із спадкоємиці померлого витрат, понесених позивачем на поховання і поминання. Судом першої інстанції позовні вимоги були задоволені. Інтереси позивача представляв адвокат Стеценко Юрій.
Відповідачка вважала, що поминання не входить до поняття «поховання»; оскільки вона не прийняла спадщину, а лише подала заяву про прийняття спадщини, то вона не зобов'язана відшкодувати позивачу понесені витрати на поховання та поминальний обід.
Апеляційний суд відхилив апеляційну скаргу відповідачки.
Нижче наводяться письмові пояснення адвоката Стеценка Юрія щодо спростування аргументів відповідачки, наведених у апеляційній сказі.
адвоката Стеценка Ю.В.,
представника позивача
У апеляційній скарзі зазначається про незастосування судом першої інстанції закону, який регулює відшкодування витрат на поховання і поминання. Таким законом, на думку апелянта, є Закон України «Про поховання та похоронну справу». Але цей закон не покликаний регулювати відносини громадян щодо поминання померлого. Так, статтею 1 цього Закону під похованням розуміється діяльність відповідних органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб у межах повноважень, визначених цим Законом, а також суб'єктів господарювання, спрямована на:
забезпечення належного ставлення до тіла (останків, праху) померлого (далі - тіла);
забезпечення права громадян на захоронення їхнього тіла відповідно до їх волевиявлення, якщо таке є;
створення та експлуатацію об'єктів, призначених для поховання, утримання і збереження місць поховань;
організацію і проведення поховань померлих та/або загиблих (далі - померлих);
надання ритуальних послуг, реалізацію предметів ритуальної належності.
Вважаю правильним висновок суду першої інстанції: «З огляду на те, що влаштування поминального обіду є багатовіковою традицією українців, суд вважає обґрунтованим віднесення витрат на влаштування такого обіду до витрат на поховання, а відтак і підстав для їх виключення із заявлених позивачами вимог не вбачає».
Згідно ст. 7 ЦК України цивільні відносини можуть регулюватися звичаєм. Звичаєм є правило поведінки, яке не встановлене актами цивільного законодавства, але є установленим у певній сфері цивільних відносин.
Відповідно до ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є завдання майнової (матеріальної) шкоди іншій особі, інші юридичні факти.
Смерть спадкодавця є юридичним фактом, який покладає на спадкоємців обов'язок здійснити всі необхідні дії щодо поховання, а також організації поминального обіду. Відповідачка таких дій не вчинила, але не заперечувала, що позивач здійснив ці витрати за власні кошти. Тому вважаю правильним висновок суду першої інстанції: «Враховуючи, що до спадкування після смерті Г.В.В. закликається лише його дочка, вона повинна відшкодувати позивачу усі понесені ним витрати на догляд та поховання спадкодавця».
Безпідставним вважаю висновок апелянта: «сучасна судова практика не відносить витрати на організацію поминального обіду до витрат з поховання, які підлягають відшкодуванню відповідно до законодавства (див. ухвалу Верховного Суду України від 29.09.2010 р. у справі №6-35316св10)».
Предметом розгляду у справі №6-35316св10 було відшкодування одержання страхової виплати за договором страхування відповідно до Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів». Зрозуміло, що витрати на поминальний обід не входять до страхової виплати.
Верховний Суд України у справі №6-35316св10 зробив висновок: «Згідно з ч. 2 ст. 1168 та 1201 ЦК України цивільно-правова відповідальність за майнову та моральну шкоду, завдану смертю їх синів та зробленими ними витратами на проведення поминок та на спорудження надмогильних памятників і огорожі, покладається на ОСОБА_9 як особу, винну у завдані такої шкоди».
Отже, Верховний Суд України зазначив, що витрати на проведення поминок відшкодовуються на підставі ст. 1201 ЦК України, якою передбачено, що особа, яка завдала шкоди смертю потерпілого, зобов'язана відшкодувати особі, яка зробила необхідні витрати на поховання та на спорудження надгробного пам'ятника, ці витрати. Допомога на поховання, одержана фізичною особою, яка зробила ці витрати, до суми відшкодування шкоди не зараховується.
Тобто Верховний Суд України включив витрати на проведення поминок до витрат на поховання.
Також апелянт посилається на невідповідність висновків суду обставинам справи і зазначає про те, що мати відповідачки передавала позивачу кошти. Але ця обставина була обговорена у судовому засіданні. Ця сума була врахована позивачами при підрахуванні витрат на поховання. Суд першої інстанції правильно зазначив про це: «Та обставина, що колишня дружина спадкодавця, яка є матір'ю відповідачки, передала позивачу кошти значення для вирішення цього спору не має, оскільки відповідачка не довела, що зазначена сума була передана від її імені в якості компенсації частини документально підтверджених позивачами витрат на поховання спадкодавця».
Мати відповідачки наділена цивільною дієздатністю і цивільною процесуальною дієздатністю, вона може самостійно здійснювати свої права у суді. Вона цим правом не скористалась. Мати відповідачки могла вступити у справу як третя особа, але цього не зробила. Значить, не вважала за потрібне. Ця особа може розпоряджатися своїм майном за власним розсудом і відповідачка до цього не має ніякого відношення і впливати на це не може. А тому посилання апелянта на вказану обставину не впливає на зміст рішення суду. Тому ця обставина не може братись до уваги.
На підставі викладеного вище прошу відхилити апеляційну скаргу і залишити рішення суду першої інстанції без змін.