Окружний адміністративний суд м. Києва розглянув позов вкладника про визнання протиправним та скасування рішення Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації ПуАТ «Дельта Банк» Кадирова В.В. щодо визнання нікчемним договору банківського вкладу та застосування наслідків нікчемності договору, зобов'язання Уповноваженої особи Фонду на ліквідацію ПуАТ «Дельта Банк» подати до Фонду додаткову інформацію про особу вкладника, якому необхідно здійснити виплату відшкодування за договором банківського вкладу за рахунок Фонду.
За обставинами справи позивач уклав із банком договір банківського вкладу «Депозит Delta Premier (без поповнення)». На його вкладний (депозитний) рахунок були перераховані кошти іншим клієнтом банку. Під час здійснення тимчасової адміністрації у банку позивач отримав лист із повідомленням про нікчемність договору банківського вкладу відповідно до вимог п. 7 ч. 3 ст. 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб». Також у листі вказувалось про недійсність вказаного договору відповідно до ст. 216 Цивільного кодексу України.
Інтереси позивача у суді представляв адвокат Стеценко Юрій.
Суд підтвердив, що підстав для визнання договору банківського вкладу нікчемним та застосування наслідків нікчемності договору не було. Позовні вимоги задоволено судом.
Із постановою суду можна ознайомитись за лінком http://reyestr.court.gov.ua/Review/65436692
Нижче наводяться письмові міркування представника позивача щодо розгляду цієї справи у порядку адміністративного провадження, оскільки розгляд справи відбувався після ухвалення Верховним Судом України постанови від 15 червня 2016 року у адміністративній справі № 826/20410/14, у якій було вказано, що спір стосовно реєстру вкладників повинен розглядатися за правилами господарського судочинства.
До Окружного адміністративного суду м. Києва
МІРКУВАННЯ
Вважаю за необхідне подати свої міркування щодо розгляду позовних вимог мого клієнта у порядку адміністративного судочинства у зв'язку із ухваленою 15.06.2016 р. Верховним Судом України постановою у адміністративній справі № 826/20410/14, у якій Верховний Суд України скасував судові рішення і закрив провадження у справі, вказавши, що спір повинен розглядатися за правилами господарського судочинства. У обґрунтування такого висновку зазначено, що виходячи із системного аналізу ч. 3 ст. 2 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», ст. 1 Закону України «Про банки та банківську діяльність», п. 6 ст. 2 Закону «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» та враховуючи положення ст. 12 ГПК України, на спори які виникають на стадії ліквідації (банкрутства) банку, не поширюється юрисдикція адміністративних судів.
Відповідно до ч. 1 ст. 244-2 КАС України суд має право відступити від правової позиції, викладеної у висновках Верховного Суду України, з одночасним наведенням відповідних мотивів.
Вважаю, що висновок Верховного Суду України, викладений у постанові від 15.06.2016 р. у адміністративній справі № 826/20410/14, не може бути застосований до обставин справи № 826/1189/16 за позовом мого клієнта через такі мотиви.
1. Щодо застосування норм матеріального права, вказаних Верховним Судом України, до правовідносин у справі № 826/1189/16 за позовом мого клієнта.
Норми закону, які наведені Верховним Судом України, а саме ст. 2 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» і ст. 1 Закону України «Про банки та банківську діяльність», не можуть бути застосовані до вирішення справи № 826/1189/16.
Зокрема, нормами Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» (надалі - Закон №2343-XII) визначено умови та порядок відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом та застосування ліквідаційної процедури з метою повного або часткового задоволення вимог кредиторів.
Відповідно до ч. 1 ст. 1 цього ж Закону банкрутство - визнана господарським судом неспроможність боржника відновити свою платоспроможність за допомогою процедур санації та мирової угоди і погасити встановлені у порядку, визначеному цим Законом, грошові вимоги кредиторів не інакше як через застосування ліквідаційної процедури.
Неплатоспроможність - неспроможність боржника виконати після настання встановленого строку грошові зобов'язання перед кредиторами не інакше, як через відновлення його платоспроможності.
Тобто, нормами Закону №2343-XII регулюються відносини щодо відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом, які вирішуються у порядку, визначеному нормами ГПК України.
Згідно з ч. 3 ст. 2 Закону №2343-XII, законодавство про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом при розгляді судом справи про визнання неплатоспроможним (банкрутом) банку застосовується з урахуванням норм законодавства про банки і банківську діяльність.
Звертаю увагу, що вказані два закони не підлягають до застосування у відносинах Фонду гарантування вкладів фізичних осіб із моїм клієнтом.
За тими позовними вимогами, які заявлені моїм клієнтом, спірні правовідносини регулюються нормами Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» (далі - Закон №4452-VI).
Закон №4452-VI є спеціальним, нормами якого регулюються правові, фінансові та організаційні засади функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, повноваження Фонду, порядок виплати Фондом відшкодування за вкладами, а також відносини між Фондом, банками, Національним банком України.
Із огляду на норми Закону №4452-VI можна зробити висновок, що, у даному випадку, ліквідаційна процедура, яка застосовується при ліквідації банку у силу відмінного правового регулювання, відрізняється від процедури, передбаченої нормами Закону №2343-XII. Зокрема, відповідно до ст. 7 Закону №2343-XII, порядок ліквідації банкрута здійснюється шляхом застосування судових процедур банкрутства. Тобто, необхідною умовою для застосування до спірних правовідносин у частині задоволення кредиторських вимог у рамках норм Закону №2343-XII є безпосередня наявність порушення справи про банкрутство у господарському суді.
Проте, ліквідація банку здійснюється на підставі постанови Правління Національного банку України у рамках норм Закону №4452-VI, якими не передбачено порушення справи про банкрутство у господарському суді, а тому, у даному випадку, норми Закону №2343-XII до спірних правовідносин не можуть застосовуватися.
Крім того, згідно з п. 17 ч. 1 ст. 2, ч.ч. 1, 2 ст. 3, ч. 1 ст. 34, ч. 8 ст. 36, ч. 1 ст. 54 Закону №4452-VI, уповноважена особа Фонду - працівник Фонду, який від імені Фонду та в межах повноважень, передбачених цим Законом та/або делегованих Фондом, виконує дії із забезпечення виведення банку з ринку під час здійснення тимчасової адміністрації неплатоспроможного банку та/або ліквідації банку.
Фонд є установою, що виконує спеціальні функції у сфері гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків у випадках, встановлених цим Законом. Фонд є юридичною особою публічного права, має відокремлене майно, яке є об'єктом права державної власності і перебуває у його господарському віданні.
Фонд розпочинає процедуру виведення неплатоспроможного банку з ринку не пізніше наступного робочого дня після офіційного отримання рішення Національного банку України про віднесення банку до категорії неплатоспроможних.
Дія Закону №2343-XII на банки не поширюється.
Рішення, що приймаються відповідно до Закону №4452-VI Національним банком України, Фондом, працівниками Фонду, що виконують функції, передбачені цим Законом, у тому числі у процесі здійснення тимчасової адміністрації, ліквідації банку, виконання плану врегулювання, можуть бути оскаржені до суду.
Отже, оскільки Фонд є державною спеціалізованою установою, яка виконує функції державного управління у сфері гарантування вкладів фізичних осіб, а уповноважена особа Фонду виконує від імені Фонду делеговані останнім повноваження щодо ліквідації банку та гарантування вкладів фізичних осіб, тому спори, які виникають у цих правовідносинах, є публічно-правовими та підлягають вирішенню за правилами КАС України.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Пленуму Вищого адміністративного суду України «Про окремі питання юрисдикції адміністративних судів» від 20.05.2013 року №8. Така ж правова позиція Вищого адміністративного суду України викладена в інформаційному листі №992/11/14-14 від 25.07.2014 року.
2. Щодо можливостей звернення мого клієнта із позовом до господарського суду.
Фізична особа, яка не є суб'єктом підприємницької діяльності, не може бути позивачем у справі за позовом до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, бо такі правовідносини не підпадають під наведений у ст. 12 ГПК України і на них не поширюється юрисдикція господарських судів.
3. Судова практика щодо застосування постанови Верховного Суду України від 15.06.2016 р. у справі № 826/20410/14.
Ухвалами Одеського апеляційного адміністративного суду від 12.07.2016 р. у справі № 815/1999/16 (http://reyestr.court.gov.ua/Review/58924043) та Київського апеляційного адміністративного суду від 13.07.2016 р. у справі № 810/5747/15 (http://reyestr.court.gov.ua/Review/58952024) та від 29.11.2016 року у справі № 826/4628/16 (http://reyestr.court.gov.ua/Review/63188374) скасовані ухвали суду першої інстанції, якими закрито провадження у справі про включення до реєстру вкладників, на підставі саме постанови Верховного Суду України від 15.06.2016 р. у справі № 826/20410/14 та передані справи на новий розгляд.
В даних справах спір стосується оскарження фізичною особою, яка є вкладником, дій уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб щодо не включення до переліку владників, які мають право на відшкодування коштів за вкладом. Аналогічними позовними вимогами є і позовні вимоги мого клієнта.
У справах № 815/1999/16, № 810/5747/15, № 826/4628/16 суди апеляційної інстанції дійшли висновку, що такі спірні правовідносини регулюються розділом V «Гарантії Фонду та відшкодування за вкладами» Закону № 4452-VI. Суди апеляційної інстанції також звернули увагу на те, що спір про включення до реєстру вкладників, який має місце у даних справах, не стосується процедури ліквідації банку, правовідносини, що виникли у даній справі є відмінними від тих, які мають місце у справі, за якою Верховний Суд України прийняв згадане рішення, а тому посилання на нього суду першої інстанції є необґрунтованим.
Зокрема, розглядаючи вимоги, що стосуються включення до реєстру акцептованих вимог кредиторів, які мали місце у згаданій справі № 826/20410/14, яку розглянув Верховний Суд України, суд має встановити наявність відповідного боргу банку перед позивачем як підстави для включення відповідної суми до певної черги реєстру акцептованих вимог кредиторів. Тобто фактично підлягає перевірці правомірність майнових вимог особи до суб'єкта господарювання - банку, що не характерно для адміністративного суду. Подальше відшкодування цих коштів відбуватиметься за рахунок реалізації майна банку-боржника. З огляду на це, у даному випадку, уповноважена особа Фонду виступає як ліквідатор банку, особа, яка діє від імені банку, а тому такий спір, дійсно, не підсудний адміністративному суду. Однак, у справі де мають місце інші відносини, які саме стосуються включення до реєстру вкладників, що є підставою для відшкодування гарантованої суми вкладу Фондом і у такому випадку уповноважена особа Фонду, формуючи відповідний реєстр та передаючи його до Фонду, виконує процедурні, публічні функції держави, що стосуються гарантованої державою суми банківського вкладу, яка відшкодовуватиметься незалежно від перебігу процедури ліквідації банку (продажу його майна) за рахунок наявних у державного органу - Фонду коштів. У даному випадку у фізичних осіб виникають майнові вимоги не до банку-боржника, що ліквідується, а до держави в особі Фонду.
Можна допустити, наприклад, випадок, коли ліквідація ПуАТ «Дельта Банк» закінчиться раніше, аніж буде розглянуто позов мого клінта у справі № 826/1189/16. Але це не буде означати відсутність або припинення обов'язку держави у особі Фонду виконати процедурні, публічні функції держави, що стосуються гарантованої державою суми банківського вкладу мого клієнта.
Усе це вказує на користь того, що даний спір про включення до реєстру вкладників, який є підставою для відшкодування гарантованої суми вкладу Фондом, підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.
Із урахуванням всього вище викладеного, вважаю, що постанова Верховного Суду України від 15.06.2016 р. у адміністративній справі № 826/20410/14 містить у собі суперечливі мотиви, які не можуть бути застосовані до обставин справи № 826/1189/16. При цьому ця постанова Верховного Суду України не містить аргументованого спростування положень того, що Фонд у відносинах із моїм клієнтом виконує владні повноваження.
Враховуючи вище викладені норми, вважаю, що постанова Верховного Суду України від 15.06.2016 року у справі № 826/20410/14 не може бути перешкодою у розгляді справи № 826/1189/16 за позовом мого клієнта саме у порядку адміністративного судочинства.
___________ адвокат Ю.В.Стеценко